Клінічна психологія

Холмогорова А.Г.
Загальна психопатологія

Новий погляд на систему освіти

Цікавий фільм:
http://www.youtube.com/watch?v=1G3Kyu_UbjQ

Медіаосвіта

Цікаве інтерв'ю про проблеми в медіаосвіті?

"..Головна перешкода в цьому напрямі – відсутність фахівців, які можуть адекватно викладати дітям медіакультуру, медіаграмотність. Тому наше першочергове завдання – підготувати вчителів. Також за цей період треба в межах типової програми розробити спеціалізовані програми, які враховуватимуть профільне навчання – адже медіаосвіта відрізнятиметься для гуманітарного і технологічного профілів.

Скільки шкіл бере участь в експерименті?

Ми передбачали, що оберемо лише кілька шкіл, проте щойно зробили оголошення про такий експеримент – отримали величезний відгук, із різних областей. У результаті відібрали 82 школи – це значно більше, ніж ми розраховували, однак бажаючих було багато, і ми просто не могли відмовити. 2011–2012 роки – це підготовчий період, у ході якого школи визначаються з цілями в межах експерименту, обирають для себе найбільш вдалу модель, також триває підготовка педагогів.

Які ваші враження після проведених семінарів-практикумів, наскільки готові педагоги до такого нововведення?

У школах насправді багато ентузіастів, які роблять чудові речі, але, разом із тим, уся система ще не готова. Можна сказати, що процес біжить попереду його організаторів: хтось працює в межах вищої школи, де розробляються курси і програми; хтось – у межах системи післядипломної освіти; звичайно, працюють у школах, де є факультативи медіакультурного напряму (газети, радіо, телебачення, фото, кіно). Тому у медіаосвіті передусім необхідні інтеграційні зусилля, система освіти у нас побудована галузево, і складність полягає у поєднанні всіх ланок.

Викладачі яких предметів вестимуть цей курс?

Ще під час підготовки програми медіаосвіти ми проводили масове всеукраїнське опитування і запитували у педагогів: «Учителі якого профілю, на вашу думку, мають викладати медіакультуру?» Отримали дві групи відповідей: по-перше, це вчителі з математики та інформатики – тобто бачимо зв’язок із комп’ютерною грамотністю; інша група – це вчителі з літератури, тобто мовники, які орієнтуються у мові художніх творів, тут інший зв’язок – від художнього твору до театру, від театру до кіно. Але, разом із тим, за відповідної підготовки медіакультуру можуть викладати вчителі абсолютно різних предметів: і біології, і географії, і фізики..

http://osvita.mediasapiens.ua/material/5624

Розвиток освіти

Шість трендів у розвитку освіти:
http://www.e-xecutive.ru/education/adviser/1686593/

Як ми можемо думати?

Ванневар Буш перший описав гіпертекст в своїй праці "Як ми можемо думати?" 1945 рік.
http://www.ps.uni-saarland.de/~duchier/pub/vbush/vbush-all.shtml
Після війни він закликав вчених до вирішення нової важливої проблеми - покращення доступу до інформації, для того, щоб знання стали більш доступними..

Що відрізняє українську медицину 

від британської?

В Україні, як і в Британії, медицина не страхова. В обох країнах держава оплачує послуги лікарів із податків через бюджет. Разом з тим, у Британії пацієнт спочатку іде до лікаря, проходить обстеження, і тільки після цього іде в аптеку за прописаними ліками. А в Україні часто пацієнт іде прямо до аптеки. Про те, чому державна медицина працює в Британії і, здається, не дуже спрацьовує в Україні, Радіо Свобода розпитувало в експерта, одного з керівників Асоціації українських лікарів Британії, дитячого психіатра, доктора Дениса Угрина. – Один із наших читачів на Фейсбуці Геннадій Авілов питається взагалі: «А що таке рецепт?» Як Ви, як лікар, на це реагуєте? – Проблема власне з тим, що можна купити будь-які ліки в Україні, практично будь-які ліки без рецепту за невеличким винятком. Ліки можуть мати неприємні наслідки тоді, коли їх вживати неправильно. І одним з найбільш прикрих наслідків, який має значення для громадського здоров’я, є приклад антибіотиків при бактеріальних захворюваннях, коли люди або беруть неправильні антибіотики, або неправильно їх вживають, або занадто коротко. Тому що безконтрольне вживання антибіотиків при бактеріальних хворобах часто призводить до того, що бактерії стають нечутливими до тих чи інших антибіотиків. І це є проблема вже не індивідуального здоров’я, а громадського. Тому що є великий ризик того, що вони будуть нечутливими до антибіотиків. – В Україні існує думка, що більшість проблем вирішиться, якщо з’явиться страхова медицина. Одна із наших читачок на Фейсбуці, наша подруга із Фейсбуку, Галина Циганенко каже, що вона дуже негативно ставиться до самолікування, і що повинна бути страхова медицина. Але в Британії страхової медицини як такої немає. Однак проблема із самолікуванням не стоїть. Чому на Вашу думку? – Вона стоїть до певної міри, але вона не є такою гострою, як в Україні. Купити ліки в Великобританії без рецепту не можна. За винятком невеликого переліку засобів. А основа тут, звичайно, не в моделі медицини, яка є в тій чи іншій країні. А відповідальність за ті чи інші поради і їхні наслідки. У Великобританії і багатьох інших країнах є розвинена система відповідальності, де за неправильну пораду або за якийсь побічний ефект серйозний того чи іншого ліку пацієнт почне юридичний процес. Тому, якщо порівняти людину, яка продає медичний засіб у Великобританії, і людину, яка продає той самий засіб в Україні, існує величезна відмінність у бажанні цих людей давати поради. У Великобританії людина, яка продає медичний препарат, намагається уникнути давати поради, які виходять за межі компетентності такої людини і за межі того, що вона знає зі свого навчання. Основна причина полягає в тому, що людина боїться відповідальності за неправильну пораду. Лікарі, які мають відповідне навчання, відповідний досвід роботи, мають відповідну страховку, яка допомагає їм давати собі раду і з юридичною стороною питання. А продавці в аптеці, очевидно, не мають такого страхування. Я би бачив основну причину такої ситуації в Україні – в безконтрольності і безвідповідальності людей, які продають ліки. http://www.radiosvoboda.org/content/article/24545324.html

Питання дня

Чим відрізняється мислення від пізнання? Когнітивно-поведінкова з польської перекладається, як - пізнавально-біхевіоральна, то значить, що поляки перекладають тільки перше слово цього словосполучення, а ми - тільки друге. От в мене й виникло питання, наскільки вірним є наше розуміння суті цього методу психотерапії, чи є якась різниця між мисленням і пізнанням?

Фонд критичного мислення

Сайт Фонду розвитку критичного мислення: http://www.criticalthinking.org